OI, WE’RE NOT THE STORE!

We are people who have been engaged in their affairs until russia has come. And has brought us its nauseous “russian world”.

We cannot stay away from war. Therefore, we decided to use extra time and energy to implement the Art for Ukraine charity project.

We are a platform that unites artists from different parts of Ukraine and from all over the world in a common desire to help our country.

The Art for Ukraine team works completely free. All 100% of the sales profits we donate to charitable foundations.

“Goods” on our website is a collection of creative achievements of us and the artists involved in the project. These are the manifestations of our worries, anger, and anxiety, embodied in the original stuff on this website.

If you want to help Ukraine — welcome to our catalogue.

Stay tuned! Art for Ukraine’s assortment is constantly updated, while the team is growing. Because we work as a single mechanism for Ukraine.

Слава Україні!

Help now our statement

Browse categories

Latest products

Special edition
Arek „Klej” Barankiewicz (Poland)
40,00 
Eva Kotula (Ukraine)
120,00 
Yurii Savter (Ukraine)
280,00 
Yurii Savter (Ukraine)
280,00 
Yurii Savter (Ukraine)
280,00 
Yurii Savter (Ukraine)
280,00 
Art for Ukraine
45,00 
Art for Ukraine
40,00 
Liza Yablonska-Mikhaylus (Ukraine)
40,00 

Popular items

Special edition
Kuro Neko (Ukraine)
40,00 
Ihor Kondratiuk (Ukraine)
40,00 
Ostap Yashchuk (Ukraine)
40,00 
Natalia Zakharova (Ukraine)
40,00 
Aleksander Lew (Poland)
40,00 
Natalia Zakharova (Ukraine)
40,00 

Ukraine now

Зараз на дворі у день +30 і мені дуже спекотне, і я мрію про прохолоду. А ще трохи менше ніж 4 місяці тому я виживав у рідному Маріуполі, і міркував, як зберегти то тепло що в мене є. Температура майже кожної ночі падала до -10, а інколи до -15, для Маріуполя це досить не звична погода, тим паче у березні. Нам не було чим прогріти переміщення, фактично єдиним джерелом тепла були ми самі. Томі відчуття холоду було завжди поряд з нами і в день і в ночі. У нас не вистачало теплих речей, ковдр, покривал, я на приклад, укривався дитячою ковдрою, трохи більшою за один метр, а серед нас ще були літні люди (моїй бабусі 86 років) та маленькі діти (5 місяців і більше), зберегти тепло було дуже важливо. Після перших прильотів 6-7 березня, половини вікон у нашому полу-підвалі вже не існувало, а після перших москальскіх авіабомб 8-9 березня, їх не залишилось зовсім. Будматералів у нас не було, тому ми вирішили розбирати підлогу з ОСБ плит, на горищі, а також використовувати мін вату, яка була під ними. На той час в дах нашого, так і сусідніх будинків, вже прилітали москальскі снаряди і авіабомби (від нас до драмтеатру було десь 200 метрів). Тому ми по черзі с братом розбирали підлогу, а другий стояв трохи нижче у під’їзді із джгутами, відпочивав, слухав літаки, та мав дістати іншого на випадок поранення від можливого прильоту від артилерії. Коли поряд пролітав літак, а це було раз в 5-7 хвилин, ми хутко бігли на пару поверхів униз, інколи до самого низу, а потім повертались і так десятки разів, така собі зарядка). Будинок був трохи вищий за усі сусідні і коли бомби підривались десь поряд, буле таке відчуття, що це вже точно в нас, але кожного разу нам щастило. Другою проблемою буле те, що від мін вати шкіра, очі, голова починала дуже свербіти, а в нас особливо не було ні інших речей, щоб перевдягнутися, ні можливості помитися, але ми якось терпіли, намагались прибрати пил вологою тканиною, бо що ще можна було зробити) Потім спускали все у підвал та продовжували працювати вже там. Далі у коментарі ->
#маріуполь #mariupol #мариуполь #warinukraine
Зараз на дворі у день +30 і мені дуже спекотне, і я мрію про прохолоду. А ще трохи менше ніж 4 місяці тому я виживав у рідному Маріуполі, і міркував, як зберегти то тепло що в мене є. Температура майже кожної ночі падала до -10, а інколи до -15, для Маріуполя це досить не звична погода, тим паче у березні. Нам не було чим прогріти переміщення, фактично єдиним джерелом тепла були ми самі. Томі відчуття холоду було завжди поряд з нами і в день і в ночі. У нас не вистачало теплих речей, ковдр, покривал, я на приклад, укривався дитячою ковдрою, трохи більшою за один метр, а серед нас ще були літні люди (моїй бабусі 86 років) та маленькі діти (5 місяців і більше), зберегти тепло було дуже важливо. Після перших прильотів 6-7 березня, половини вікон у нашому полу-підвалі вже не існувало, а після перших москальскіх авіабомб 8-9 березня, їх не залишилось зовсім. Будматералів у нас не було, тому ми вирішили розбирати підлогу з ОСБ плит, на горищі, а також використовувати мін вату, яка була під ними. На той час в дах нашого, так і сусідніх будинків, вже прилітали москальскі снаряди і авіабомби (від нас до драмтеатру було десь 200 метрів). Тому ми по черзі с братом розбирали підлогу, а другий стояв трохи нижче у під’їзді із джгутами, відпочивав, слухав літаки, та мав дістати іншого на випадок поранення від можливого прильоту від артилерії. Коли поряд пролітав літак, а це було раз в 5-7 хвилин, ми хутко бігли на пару поверхів униз, інколи до самого низу, а потім повертались і так десятки разів, така собі зарядка). Будинок був трохи вищий за усі сусідні і коли бомби підривались десь поряд, буле таке відчуття, що це вже точно в нас, але кожного разу нам щастило. Другою проблемою буле те, що від мін вати шкіра, очі, голова починала дуже свербіти, а в нас особливо не було ні інших речей, щоб перевдягнутися, ні можливості помитися, але ми якось терпіли, намагались прибрати пил вологою тканиною, бо що ще можна було зробити) Потім спускали все у підвал та продовжували працювати вже там. Далі у коментарі -> #маріуполь #mariupol #мариуполь #warinukraine